Петро Васильович Гребінник народився у 1899 р. в Луганську. Закінчив аспірантуру в Харківському інституті літератури. Працював доцентом, завкафедрою української літератури Краснодарського педінституту. Співавтор низки підручників з української мови та літератури.
Заарештований 1933 р. як учасник самостійницької контрреволюційної організації «Союз Кубані та України». Засуджений 22 серпня до восьми років виправних таборів. Покарання відбував на Соловках, на будівництві Біломоро-Балтійського каналу. За сфабрикованою справою про фашистську організацію отримав додатковий термін – 10 років (скасований 1939 р.). Подальша доля невідома.

Колишній аспірант Харківського науково-дослідного інституту ім. Шевченка, а потім доцент української літератури Краснодарського педагогічного інституту, Петро Гребінник, належав до тієї категорії нашої інтелігенції, що з селянською упертістю намагалася гнути свою лінію і без бою не здавати позицій.
Ще дорогою на Соловки, на так званому «Морсплаві», Гребінник бере жваву участь у всіх справах української громадськости. Це людина зі свіжою головою. Серйозно і вдумливо ставився до всього, що діялось навкруги, і був шанований в українській громаді на Соловках. Якийсь час Гребінник працював на загальних роботах, а потім вивчився самотужки на бухгалтера і був до самого виїзду з острова бухгалтером «Рибпрому».
Гребінника не вивезено разом з українським етапом, як не вивезено й мене, що, очевидно, сталося через недогляд якогось урядовця УРЧ («учетно-распределительная часть»). Я був щасливий, коли вже в другому етапі, коли нас трусили, зустрів Гребінника. Разом ми виїхали й на материк, щоб їхати в тому ж напрямку, що й перший етап. Але сталися якісь зміни, і цей етап по двохмісячних переговорах перекинули до Біломорсько-Балтійського табору. Не буду описувати того жаху, що нам довелося зустріти на цій «тверді». Досить сказати, що після тяжких мандр по різних «спец» і «штрафкомандіровках» зустрілись ми знову у Сосновському госпіталі для ув’язнених. Він – з назавжди зіпсованим серцем, я – з двобічним плевритом, крупозним запаленням легенів і нефритом. Після госпіталю Гребінникові щастить дістати роботу в бухгалтерії на Сосновецькому таборовому пункті, куди згодом з його допомогою дістаюсь і я. Це було наприкінці 1938 року.
Та не довго довелося Гребінникові працювати у тій бухгалтерії. Мусів сісти з цілою групою в’язнів до ізолятора. Ще перед цим було кілька "фашистських" процесів на Сосновецькому пункті. Гребінник за задумом ІІІ частини мав очолити ще один. Звичайно, Гребінник ні в чому "не признався", а своєю поведінкою на "суді" сприяв провалові його. Він із залізною логікою доводив "суддям", що увесь "процес" – звичайнісінька провокація, що "свідчення" – брехня і що він себе ніколи і в ніякій мірі винним не визнає. Проте, вислухавши в’язня, "суд" покарав його новим десятирічним ув’язненням, і в серпні 1939 року Гребінник з ізолятора знову прибув на Соловецький пункт з новим терміном ув’язнення.
Громом серед ясного неба був для в’язнів договір Німеччини з СССР 1939 року, але цей договір урятував Гребінника. Усі вироки по так званих "фашистських" процесах, ще не затверджені на момент підписання договору, скасовано. Отож і Гребінникові відновили старий термін ув’язнення та перекинули з Сосновця до Майгуби. У Майгубівському таборі він знову працював за бухгалтера. У січні 1941 року кінчився термін ув’язнення Гребінника, але звільнено його чи ні – не знаю, бо втратив з ним усякі зв’язки.

Юрий Павлович Винничук

ВикиЧтение