Починаючи від 1925 року «Забой» починає відгукуватись на процеси українізації. Хоч у 24-х номерах журналу українською мовою (якщо не рахувати уривка з поеми Т.Шевченка «Сон», з портретом Кобзаря) надруковано тільки вірш В.Сосюри «В забої» (№ 8) та два – В.Краматорського (№ 12 та № 20), але є вже статейка «Литературные мастера Украины» (№ 7), з якої можна бачити, що «Забой» починає шукати своє місце в українському літературному процесі. Він бачить його не в «Гарті» Василя Еллана-Блакитного, який, мовляв, об’єднує "литературных тяжеловесов", що, мовляв, і "заставило представителей массовой пролетлитературы решительно отмежеваться от замкнутой организации литературных мастеров". «Забой» хоче бути вместе с «Плугом» та з ВУАПП, тобто, солідаризується з орієнтацією цих останніх на масовий літературний актив, з якого і мають вийти справді пролетарські письменники, а не дрібнобуржуазні попутники.
Саме під цим кутом зору зустрічний інтерес до «Забою» як до можливого свого резерву виявляють і самі ВУАПП та «Плуг». У № 19-20 «Забою» за 1926 рік читаємо вірші «плужанина» В.Найди «Привіт «Забою»:

Знов п’є перо із нетрів ясних –
Його і тут я не спиню,
Свій миргородський «Плуг» в Донбасі
«Забойським» кайлом заміню!
Бо у «Забої», як і в «Плузі»,
Кується новая доба,
І у братерському Союзі
Злились Україна й Донбас!

Певна річ, за цими літературними рекогносцировками стояли глибокі суспільно-політичні процеси та демографічні зміни. На донецькі шахти й заводи приходили в пошуках роботи маси українського селянства. Водночас за умов внутрішньопартійної боротьби в політбюро більшовиків політика українізації (коренізації), на яку зорієнтував партію Ленін задля утримання під її контролем українських мас, діставала нові акценти. Для зміцнення своїх позицій у партійному керівництві Сталін потребував підтримки України, отож прихильники політики українізації могли активізувати свої зусилля, спираючись на загальне піднесення українського культурного життя. «Забой» реагує на цю тенденцію, певно, не без "скрипу".
В № 15-16 за 1926 рік друкується редакційна стаття «Певец великого пролога» (к 70-летию со дня рождения И.Франко), в якій українського письменника оголошено ледве чи не предтечею пролетарської літератури, але чомусь із посиланням на "особенности русской обстановки" та на "художественное творчество дореволюционных русских писателей…" (підкреслення мої – авт.). У № 19-20 – апологетична стаття П.Кулиниченка «М.С.Грушевський» (по случаю 60-летия со дня рождения и 40-летия научной деятельности). У № 23-24 – стаття К.Довганя «Украинская литература перед девятым октябрём».

Стає традицією березневі номера журналів відкривати портретами Т. Шевченка й матеріалами про нього. Так, у № 3 «Забоя» за 1928 рік надруковані статті С.Щупака «Шевченко тепер» та під криптонімом «И. С-н» – «Певец селянской Украины», а в № 7 – нарис Петра Шахтьора (псевдо Амоліна) «По Шевченковским местам».
У № 4 «Забоя» за 1928 рік з’явилося знаменне гасло: «Рабочие Донбасса должны знать украинских писателей». Воно було приурочене до приїзду на Донеччину П.Тичини, В.Сосюри, І.Микитенка, О.Вишні, П.Панча (автора чи не найцікавішого з тодішніх творів про Донбас – «Повісті наших днів»). Їх урочисто зустрічали, возили на виступи по шахтах і заводах.
У журналі з’являються рубрики: «Украинскую книгу – в массы», «Обзор украинских журналов» (№ 6).
У № 6 – велика стаття І.Ткаченка «О современном украинском романе» з оглядом творів О.Досвітнього, А.Головка, П.Лісового, В.Підмогильного, Є.Плужника, О.Донченка. Оцінки критика стримано доброзичливі, хоч і з елементами політичної прискіпливості та вульгарного соціологізму.
В наступному, 7-му номері, – під криптонімом «С.» стаття «Лирник революции» (о творчестве В.Сосюры). Основна думка: "Он нам рассказал о жизни горняка, о жизни и борьбе шахтёров из донбасских угольных пещер, рассказал просто, но захватывающе и убедительно".

Іван Дзюба,
літературознавець

интернет-портал «donbass.NAME» за 12 августа 2009 года

В своём исследовании по журналу «Забой», касающегося его участия в развитии украинской литературы, Дзюба И.М. пропустил 1927 год. Восполняю этот пробел.

№ 1-2 за январь – стихотворение В.Краматорского;
№ 3-4 за февраль – стихотворение В.Мироненко;
№ 5 за март – статья В.Затонского «Шевченко наш»;
№ 6 за апрель – стихотворения В.Сосюры, В.Стодоли;
№ 7 за май – стихотворения В.Мироненко, В.Стодоли, В.Краматорского;
№ 8 за июнь – стихотворения В.Стодоли, В.Краматорского, статья Г.Сарайлова «Памяти Ивана Франко»;
№ 9 за июль – стихотворение В.Стодоли;
№ 10 за август – стихотворения П.Байдебуры, П.Павловского;
№ 11 за сентябрь – стихотворения В.Стодоли, В.Мироненко;
№ 12 за октябрь – стихотворение В.Стодоли;
№ 13 за ноябрь – стихотворения В.Стодоли, В.Краматорского, П.Байдебуры;
№ 14 за декабрь – стихотворения В.Стодоли, В.Краматорского.