П'еса Карпенко-Карого в 5-ти діях била виставлена аматорським гуртком товариства «Просвiта» м.Луганська в помешканні клуба «Пролетарiй» в суботу 14 жовтня с.р. Се третя зряду вистава, якою нас порадував сей гурток з початком сего сьогаріячнаго сезону.
Виконанне п'еси в цілому пройшло, сміло сказать, нічаго. Виповненне живих ролів в п'есі пройшло з деякими хибами, які добачаються в нових силах, які зайняли місце старих аматорів. Особливо цю нову силу відчуваеться в мужських ролях, які проходять або з зайвим темпераментом, або без ніякого.
Старі аматори вивязуються добре з своеі задачі у всім, а ж до плавності мови та виразу. Тут у декотрих звучить ся мова, не як мова, а як якійсь діялект, якого страшно трудно виучить. Треба б оглянути сю сторону лучше, тоді тим бильше задоволення для слухачів, які доволі тендеційно глядять на мову украінського народу.
В женських ролях відчуваеться, кроме дефектів мови, ще і вісоко артистична маньера, яка тільки доводить до не вправдивого виконання ролі і завсім тратить значинне поодиньких вдачь, виражаючих свое чуття. Гурток переживае, як видно, кризис женських сил, або можно ще подумати, що деякі із аматорок переживають кризис ніжного чуття. Пора б й ее поправить.
Може збивае іх непосидюча публіка, яка вештаеться підчас піднесенного занавісу. И справді! Публіка веде себе надзвичайно нетактично. Шум, гум, крик, всякі своі замітки здивовання, радостью и т.д. могли б оставитися до антракту. Час вже слухать з уволонті хиби, яки усеред нашого громадянства, пора іх поправлять з прикладів, які так гарно й так яскраво проводить особливо Карпенко-Карій. Не для танців й за для грошей вистава, а за для користи нашего темнаго брата, якого серед публіки дуже багато.

Ми б совітовали разпорядчикам улоштавувать вистави без танців, ім не місце й не час, коли по всім куткам нашеі землі сльози, пролита кров й темна байдужість до громадського діла, яке стоіть на краю бездні. Особливо не місце вечерніцям після вістав поучаючаго духа, які ставить д-й Лисенко з своім гуртком, бо вони ні трохи користі не приносят заоохоченим до балянтрасів молодим людям. Освітня ціль нехай освітняю і останеться, а тоді після важкоі праці й веселющим лучше радуваться. Без праці нема калачів.

Щирій

газета «Голос крестьянина» за 17 октября 1917 года